Передмова

Після проголошення Україною незалежності у 1991 р. і започаткування суспільно-економічних реформ істотно змінилася ситуація в галузі архітектури, містобудування та охорони спадщини. Міста розвиваються в умовах становлення демократії, самоврядування, започаткування децентралізації територіального управління. У цих умовах історично сформовані містобудівні комплекси (малі міста, середмістя та передмістя більших міст, райони житлових кварталів, історичні індустріальні дільниці, етнічні квартали, замкові комплекси тощо) зазнають дедалі більшого впливу різнорідної господарської діяльності.
Метою містознавчих та пам’яткознавчих досліджень є не лише вивчення архітектурних та містобудівних об’єктів як продуктів матеріального світу, але й визначення їхнього потенціалу та можливостей використання їх як чинника, що стимулюватиме сучасний економічний розвиток регіону, країни. Порятунком найдрібніших ланок мережі поселень, міської мережі можна зберегти ідентичність та самобутність антропогенного ландшафту України. Проекти регіонального розпланування потребують сучасних теоретичних концепцій та нової методологічної основи, що базуються на закономірностях урбанізаційного процесу загалом, а також формотворення його складових.
Переважно фахові дослідження у галузі історії містобудування та архітектури України спираються на джерельну базу. Проте опрацювання цієї джерельної бази не є систематизованим, а мало б ґрунтуватись на певних наукових методах. У сучасному науковому обігу відсутня наукова та навчальна література щодо комплексних досліджень, які б сприяли повному розкриттю об’єктів архітектурно-містобудівних комплексів.
Посібник складається з двох частин.
У першій частині – “ТЕОРІЯ: загальна методологія та методи дослідження” – подано та систематизовано методи наукових досліджень, які рекомендують використовувати в галузі містобудування, історичного містоутворення, історії архітектури. Ця частина основана на критичному огляді публікацій щодо розвитку методології у розглянутій та суміжних дисциплінах. Викладено основні методологічні підходи та їхнє трактування у різних галузях.
У другій частині – “ПРАКТИКА: методологія та методи дослідження історично сформованих містобудівних об’єктів” – на конкретних прикладах висвітлено логічну методологічну послідовність дослідження об’єктів та застосування різних методів для можливості якомога повнішого розкриття об’єкта.
Важливим кроком у підготовці посібника було виявлення методів дослідження мережі міст, процесу містоутворення та теорії розселення й урбанізації у роботах провідних фахівців, що трактується авторами як ідеологічний напрям розвитку інших архітектурно-формотвірних явищ.
Опрацювання методології дослідження спирається на факторний аналіз, адже з’ясування причини розвитку того чи іншого явища виявляє його сутність. Ці питання найменше висвітлено у навчально-методичній літературі, а фахова література є для студентів малодоступною.
У посібнику охарактеризовано та систематизовано методи наукових досліджень, які рекомендовано використовувати для дослідження історично сформованих архітектурно-містобудівних комплексів. Застосування наукової методології та методів дослідження показано на прикладі окремих містобудівних об’єктів західноукраїнського регіону. Відповідно до класифікації об’єктів розглянуто різні рівні дослідження – мезо-, макро- та мікрорівень.
Посібник – результат багаторічних досліджень історично сформованих містобудівних комплексів, що підтверджується науковими здобутками авторів та численними публікаціями у цій галузі.