Цієї осені минуло 85 років від дня народження Євгена Лисика, багатолітнього головного художника Львівської опери, лавреата Шевченківської премії, одного з тих Майстрів, які з'являються раз на століття і залишають після себе світлий слід у людській пам'яті. Монументальні полотна, які створив Євген Лисик для десятків театральних постановок, можна побачити на сцені Опери у ці дні, - йдеться про "Ромео і Джульєтту", "Есмеральду", "Лебедине озеро", "Створення світу". Але більшість Лисикових шедеврів закриті від інших очей, мало того, зберігаються невідповідно,- катастрофічно бракує можливостей для доброї експозиції... Для справи порятунку мистецької спадщини Євгена Лисика багато докладаються ентузіасти, серед них - вдова художника Оксана Зінченко, донька Анна, учень Лисика Тадей Риндзак, а також професор архітектури Львівської політехніки Віктор Проскуряков, його колеги і студенти-архітектори, у співпраці з професором Павлом Босим з театральної школи Університету ім. Раєрсона (Канада). До ювілею Майстра вийшов у світ - українською та англійською мовами - ілюстрований біобібліографічний покажчик. Експозицію з фотокопій Лисикових творів представлено на великій міжнародній виставці "Празьке Квадрієнале 2015". В Опері йдуть вистави у Лисиковій сценографії. Відбуваються симпозіуми, присвячені порятунку Лисикових робіт... Чи цього досить, чи допоможе це порятувати від знищення дивовижно гарні і, на жаль, нетривкі полотна?
Більше про це, а також про особистість і харизму Майстра, важливість його доробку - у статті Марії Титаренко "Євген Лисик. Нестерпна легкість (не?)буття"